ПОЭЗИЯ ВЛАДИМИРА ЗАЙЧУКА
(г. Киев, Украина)
Перші кроки
Що роблять з нами люди ці,
А що вони ще зроблять.
Безбожні люди, грішні люди
З них робить – хто що хоче.
І я не знаю, як жити нам,
І що повинні ми робити,
А вижить треба серед грішних,
І жити треба довго.
Чому кохати не дають
Дівчину кароокую,
Чому ж зустрітись не дають
З дівчиною коханою.
І я вірю, що ми переможем,
І я вірю, за нас завжди БОГ,
То ж треба завжди переносить:
Розлуку, наклепи, брехню.
29.09.1992р.
Тиша і спокій
Ніч наступає,
Тихо навкруг.
З ніччю до мене
Приходить натхнення,
З ніччю спокій приходить
Спокій приходить до всих на Землі.
Тиша і спокій
Ніч наступає,
Ніч – це чудова пора,
Як же я радий,
І як я чекаю –
Ніч довгожданну,
Чудовую ніч.
22.06.1993р.
Я вірю у БОГА і Сина Його,
Я вірю у все найсвятіше,
Я знаю, що це і спасе
Не тільки мене в цьому світі.
Я вірю в добро
Й в справедливість я вірю,
Я вірю у правду земну,
І в щастя людськеє я вірю.
Не вірю я тільки в кохання земне:
Бо є одна цеє мука,
Не вірю я також дівчатам земним:
Бо звикли вони всі брехати.
Бо сам я кохав, і мучився сам,
І сам я не знав, що робити,
Та сам я боровся із щастям таким,
І сам я долав всі невзгоди.
Долав я невзгоди із БОГОМ у серці,
І з БОГОМ я всих переміг:-
Бо віра у БОГА – це й є найсвятіше!
Бо віра у БОГА – це ціле життя!
12.07.1993р.
Кохання – це слово минулого,
Кохання – це слово майбутнє,
Майбутнє всієї планети,
І наше з тобою майбутнє.
Палає вогонь, горить він яскраво,
І знищує все, що до нього впаде.
Отак і кохання – хто раз покохає,
То вже без кохання не зможе.
Кохають по різному в нас на Землі;
Кохають хто як уміє –
Кохають одні тільки тіло,
А інші кохають і душу.
Є на землі у нас люди й такі,
Які не кохали ніколи,
Й не знали ніколи що то таке –
КОХАННЯ!
Кохання – дано нам від БОГА,
Кохання – це муки земні,
Кохати повинні усі хто живе,
Кохати повинна і ти.
15.12.1993р.
Тяжкі часи настали
На ненці-Україні,
І важко стало жити
У рідній стороні.
І гірко мені дуже
За наш народ привітний,
Тому що став він злим,
І люди стали грішні.
І де поділась доброта,
Якою славились ми всі,
А де поділась і любов
До ближнього свого.
І де поділася пошана
До пожилих людей,
Я в вас запитую –
Де ділось все це?
24.02.1994р.
Тихо навкруги,
Мертва планета,
Не залишилось нікого.
І сам я живу
На цілу Всиленну.
І мучуся сам.
Все ціле:
Й машини й заводи,
Й будови усі.
І сам я ходжу
Серед хаосу цього –
Як воїн у полі,
Отак я живу.
Минають часи,
І дні й місяці,
І роки минають
На нашій Землі.
І сам я стараюсь
Хоч якось прожити.
Стій!
Але що це?
І наче не марево,
До мене простує вона;
Як Ангол з небес –
Так красива вона.
І от ми вже вдвох,
Веселіше нам жить,
І легше боротись
Й відроджувати те;
Те саме життя,
І кохання забуте.
І ми вже сміємось,
Й радіємо ми,
Тому що знов разом:
Як колись навесні,
Тебе обійму
І нікому не дам!
21.03.1994р.
Страшне життя.
О БОЖЕ, чому таке?
Жорстокі які люди,
І скільки в них страшного.
Страшне життя,
Жорстоке і підступне,
Як жити нам потрібно?
Що робить?
Я з жахом думаю,
Що нас чекає?
Яке майбутнє жде
Усих людей земних?
Біда це буде,
Горе й сльози,
Це буде не життя –
Це ад страшний.
О БОЖЕ! Поможи!
Прискор цей день,
Коли всі рівні будуть,
І буде процвітать ЖИТТЯ.
А зараз лихо,
Люди грішні,
То ж БОЖЕ, поможи!
Нам вижити.
Амінь!
27.06.1994р.
Не учіть ви мене жить
Я і сам навчусь,
Не учіть мене любить
Я і так люблю.
Не учіть кого любить
Серцю не накажеш.
Я люблю лиш ту єдину,
Й полюбив назавжди.
Зрозумійте ж ви нарешті –
Я вже не дитина,
Краще буде, як кричать,
Поможіть мені.
Люблю я одну дівчину,
Люблю й поважаю.
Не учіть кого любить
Серцю не накажеш.
13.07.1994р.
Ти мій Учитель,
Старший брат,
Ти друг навіки.
Мене ти учиш як потрібно
У цьому світі жити.
Ти бачив:
Радість, горе й біди,
Ти бачив чим страшне
І радісне життя.
Відкрив ти вже немало
Усяких таємниць,
Ти вже побачив –
Яке життя.
Якщо з тобою я зустрівся,
То звів докупи нас лиш БОГ.
І це не випадково,
І щось у цьому криється.
То ж хочу я, щоб ми були,
Навіки друзями з тобою,
І хочу я, щоб з нами був –
Наш БОГ і дружби сила.
6.08.1994р.
Дивлюся в вікно я
На Київ вечірній,
І думу гадаю,
Про майбутнє я мрію.
Але це майбутнє
Лякає мене,
Й не знаю я вже,
Що повинен робити.
Як був малюком я,
То мріяв про щастя,
Про щастя й любов
На нашій землі.
Але бачу,
Що то лише мрія,
Мрія дитяча і нездійсненна,
Що мрія – це вимисел тільки.
Я з болем у серці
На світ цей дивлюся:
Жорстокий, підступний,
Братовбивчий наш світ.
І люди тут гинуть,
Брат в брата стріляє,
І батько у сина.
За що?
Розруха в країні,
Люди всі грішні –
І важко і сумно
Дивитись на це.
Але уже скоро
Будуть всі рівні,
І збудуться може
Мрії дитячі.
22.12.1994р.
Доля, доля...
Знову вибрик,
За які такі гріхи?
Чом до мене ти жорстока,
Чим я завинив.
Знову йде
На перекір все,
Знову мучусь,
Знов страдаю –
Ну за що, за що, за що?
Я не знаю, що робити,
Яне знаю, як вже жить,
Як ходити, їсти, спати,
Вчитись як мені.
Ну за що
Ці всі незгоди,
Біль за що така мені,
Як же я повинен жити –
В цьому світі, на землі.
Все, немає більше сили
Зі злом боротись на землі,
Не сховаєшся й від долі
Все одно тебе знайде.
Я іду, куди не знаю
Мабуть в прірву.
Ну за що?
Я іду, куди не знаю,
Прощавайте всі.
30.11.1995р.
Життя. Таємниче це слово
Життя жорстоке, підступне
Життя проходить, як та свічка горить –
Спалахує бистро і бистро відходить.
Життя. Чому живем на цьому світі?
Чому багато всяких бід
На голови наші спадає,
За що? Чим завинили?
Що то таке – життя –
Без тих турбот й поневірянь,
Що їх переживаємо,
Що боремось із ними.
Ми боремось, нас топчуть,
І знов встаєм, і йдемо далі,
Бо жити ми повинні,
І все повинні пережити.
Життя. Ми маєм вижити,
Ми маєм жити довго
Й прожить наше життя,
І вийти переможцем.
02.01.1996р.
Життя і кохання,
Кохання й життя,
Слова ці єдині
Пов’язані часом.
І дійсно це так,
А може і ні,
А може це просто
Простий собі звук –
Простий як те небо,
Як зорі і сонце,
Простий як всі речі земні.
Кохання й життя
Таємничі слова,
І скільки вже років
Не років – віків,
Всі прагнуть розкрити,
Що значить оте –
Життя і кохання.
Пов’язані міцно
Два слова земні,
Земні, а можливо і ні.
І що ж тут виходить –
Не буде кохання,
Чи ж буде життя
На планеті Земля?
Не знаю. Можливо і буде.
Життя без кохання?
Як? За обставин яких? –
Процвітати життя наше буде:
Щоб краще жилось,
Щоб щасливі були всі, -
Без кохання.
Без любові простої,
Без кохання святого,
Не буде ніколи
Процвітати життя.
22.01.1996р.
Дорога. Дороги. Дороги...
Багато їх так у житті:
Дороги кохання, турбот та обманів,
Дорога життя на Землі.
Обабіч дороги, як красені дужі,
Дерева стоять, немов вартові,
Та тільки життя без оцих вартових
І борешся з бідами сам.
За деревами цими поля та й поля,
Як білою ковдрою вкриті.
І барви тут грають,
Й іскриться вона.
Іскриться та сяє,
Та тільки не всюди,
Он видно – чорніє земля,
От так і життя наше плине,
То радість, то горе –
Як сніг та земля.
От ліс вже почався.
Красивий цей ліс,
Й сосни й ялини,
В них колір завжди однаковий...
Та тільки не в нас
Усе так прекрасно.
11.02.1996р.
Як гірко на серці,
Коли стає відома правда
Правда про людей,
Які оточують тебе.
Які оточують, із ким ти дружиш
Із ким проводиш вільний час –
Проводив. Все. Скінчилась дружба.
На серці рана заживе.
У очі кажуть – Ти наш друг,
А позаочі – ворог наш,
І розкривають, неначе із-за ширми
Свій справжній погляд, своє лице.
Так. Зробив помилку
Я винним визнаю себе,
Але чому ж мені говорять,
Що добрі всі такі?
Добрі. А що таке людськая доброта?
Хватить. Я вже побачив.
Хм. І смішно чогось робиться
Від доброти такої.
Та що писати? І скільки можна?
На серці рана заживе
Та тільки пам’ять, вірна пам’ять
Залишиться на все життя.
19.03.1996р.
Чудова погода:
Сонце сіяє,
І хмари легенькі
По небу пливуть.
Весна вже прийшла
І птахи ожили,
Літають, радіють –
Чудова пора.
І спів їх лунає
Веселий і ніжний,
І серце радіє,
Щаслива душа.
Дивлюся із кручі
На Дніпр наш широкий,
Який він красивий,
І тихий який.
Дніпровська вода
Іскриться на сонці,
Засліплює очі
Тим райдужним світлом.
Весна вже прийшла
І все оживає,
Весна вже прийшла
І цвіте все навкруг.
18.04.1996р.
Пасмурно на вулиці,
Прийшла вже осінь:
Дерева майже всі
Лишились убрання свого,
І жовтим листям,
Немов то килим золотий,
Укрита вже земля.
Вже дощ почав ось накрапати,
І хмари чомусь бистро
У небі пропливають.
Кудись летять, кудись спішать,
Як ті прохожі, чим скоріш
Ускочить в транспорт якийсь хочуть –
Чому? Навіщо? Ну для чого?
А дощ все йде...
І навіває смуток в душу,
І Іра мусить вже тут бути,
Її ж усе нема, але прийде.
Життя наше проходить,
Проходять наші біди й радість.
І знову будуть. Я впевнений у цьому.
Я дивлюсь в небо сіре,
Й свідомість огортають сірі думи,
Це все мине, це тільки тимчасово,
Не знаю що робити,
Невірно я живу,
А як же жити правильно –
Підкаже хто мені?
24.10.1996р.
Хто мій ворог,
Хто мій друг,
Кому вірить треба.
Хто мені підкаже як,
Жити я повинен?
Скрізь обман,
Купують все в нас:
Друзів, вірність та кохання,
Як повинні жити ми
У цей час жорстокий?
Той у „Мерсі” роз’їжджає,
Той в якійсь бригаді;
У них гроші, у них влада,
Всі їх поважають –
Де ж знайти ту правду?
Де ж та рівність, незалежність,
Де ж та слава ділась?
Всі обманом живуть зараз:
Від старого й до малого –
От така та правда.
20.01.1997р.
У душі моїй війна:
Я вагаюся і борюсь,
Що у мене там таке
Зрозуміть не можу.
І сказати я не можу
Да чи ні, а може
Я боюся помилитись,
І невірно щось зробити.
Я боюся жити, мріять,
Я за Ірочку боюся,
Я боюся що цей день
Є останній в мене.
І чомусь велика туга
Серце роз’їдає,
І душа летить до волі
Та я не пускаю.
Де ж та воля, хто покаже,
А ніхто не знає...
Хто підкаже, як мені
Жити далі треба?
22.01.1997р.
Початок пробудження
Іде 2006 рік
Життя проходить бистро.
Здавалось ще не давно –
Школа, інститут,
Дорослі кроки перші –
Своя сім я, дружина,син.
Життя іде вперед:
То в безладі, то в згоді
Живемо ми, працюєм,
Вирішуєм проблеми
Котрі на нас спадають,
Або самі ми їх шукаєм.
Але із кожним днем
Із миттю кожного життя
Дедалі все частіше
Я думу думаю, -
Звідкіля ми?
Чому живем у цьому світі?
Що нас чекає?
І хто, і щоб нам не казав,
Але не все так просто,
Історія велика в нас,
І рід ведеться наш із-давна,
Коли ще Зорі та Земля
Єдиними Були.
Єдиним Всесвіт наший був
В Божественній Свідомості.
Створився наший світ
Із Хаосу Космічного,
І Сонце там було
Керівником Душі.
Минали роки, йшов процес
Удосконалення Душі
І перероджувались ми:
Із каменя в рослину,
А далі у тварину,
Тварина – у Людину.
А час ішов –
Народжувались нації,
Та цілі цивілізації,
Котрі мінялися з роками
У нові та продвинуті,
Й втрачалось пізнання – життя.
Релігія булла одна,
Богів було багато –
Та попри це
Був БОГ один Великий –
Божественна Свідомість Всесвіту.
Та разом з цим
Старались всі
В гарионії із світом жити,
Творити чудеса Природи,
Та стати на Поріг
У Храмі Божім…
4.08.2006р.
Присвячую Владу Булгакову та Ірині Істоміній
та їх духовно-езотеричній групі «New Age Masters»
Що Сила є ?-
Це поклик Серця,
Що Сила є ?-
Твоя Душа.
Почав писати ці рядки
І серце защиміло,
Й почав я відчувати
Тріпоче як воно.
Тріпоче, Радість плине,
І на поверхню вже виходить
Те Пізнання життя,
Це Радість Пізнання.
А що ми знаєм?
Йдем куди? –
Майбутнє кличе нас,
І день новий почався.
Нове життя, а може ні
Минуле, Сьогодення та Майбутнє,
А чи пов язані вони
У слові Вічність?
Можливо так, -
Бо ми жили, живем,
Та будем жить
Й боротись будем ми –
Бо це – життя!
Життя – прекрасне слово
І скільки тут чудового,
І муки скільки тут
Заховано Людської.
І велич поколінь,
І пізнання Святого,
І линем з кожним часом
Ми до Майбутнього Святого.
Що Сила є ?-
Це поклик Серця,
Що Сила є ?-
Людська Душа.
15.08.2006р.
Я згадую, як піднімавсь на гору
Де є ядро Землі,
І все, що відчував та думав
У пам яті сплива.
Спочатку йшов і думу думав,
Що скільки його йти,
Та я його осилю,
Та бистро повернусь.
Але пройшовши трохи,
Й на відпочинок ставши,
Почав замислюватись я –
Не все в житті так просто.
Не просто жити, працювать,
Радіти та печалитись,
Не просто йти, сидіть, стоять –
Потрібна Сила скрізь.
Та Сила, що від Серця йде,
Іде і не дає нам впасти:
Напів-дорозі чи у прірву,
Підштовхує вона вперед.
Ось, ось, вже скоро,
Але ні, і знов перепочинок,
І в котре думаєш чому?
Навіщо? І для чого?
І знов встаєш, і знов ідеш,
Дійти потрібно до вершини,
І хто, і щоб нам не казав
Але дійдемо ми.
Наш шлях важкий –
Як той підйом:
То в верх, то в низ
В кінці – ну слава Богу!
Із Богом в серці і в Душі, -
Ми линем до прекрасного,
Із Богом в серці і в Душі, -
Дійдемо до Святого!
16.08.2006р.
Я йду на гору, важко йти,
Я тут уперше, а здається,
Що це усе вже бачив –
І радість огортає душу.
Ось, ось цей виступ, я тут був,
І краєвид який чудовий,
І спокій в серці, теплота,
І відчуття - я вдома!
Ось гори дужі, і віками
Закарбувалась міць Земна,
Але мені здається – друзі,
Та це ж товариші мої!
Стоять, омиті вітрами й дощами,
Але не помічають цього.
Стоять і думи думають,
Про наший світ.
І сівши біля них,
Я поглядом їх обійняв;
Ну що ж, привіт побратими,
Ну от я, - повернувсь.
Так, я довго йшов
Не міг згадати,
Й не знаю ще багато я,
Але я вдома, разом з вами.
Й вони мені відповіли – нічого,
Недовго залишилось ще;
І ти узнаєш, і прозрієш,
І знову будем разом.
А зараз, час тобі іти,
Шукать себе у цьому світі,
І виконати те –
На тебе що покладено.
І я встаю, збираюсь йти
На очі набігають сльози.
Я повернуся! Чуєте мене!
Я повернусь, душа шепоче.
18.08.2006р.
Ми ідем вперед до Цілі,
До прекрасного ідем,
Ми ідем вперед до Цілі,
До Божественного йдем.
Ми ідем крізь біль і смуток,
Через радість і печаль,
Ми ідем вперед до Цілі,
Ми до Світлого ідем.
Хоч стають нам перешкоди,
Через них ми перейдем,
І здаємо ми екзамен –
Кожен день, та кожен час.
Ми ідем вперед до Цілі,
Людям, щоб допомогти,
Щоб всі разом, цілим світом –
Об єднатись та пливти.
Ми пливем в човні одному;
Безліч нас та різні всі,
Але всі ми є єдині –
Жити в мирі на Землі.
Ми ідем вперед до Цілі,
Землю нашу зберегти,
Жити щоби, процвітати,
Та творить добро Землі.
Жити ми вчимося вірно:
В Радості, Любові, Щасті.
Ми вчимося, як потрібно –
В злагоді із Серцем жити.
Ми вчимося: як творити,
Із Природою дружити,
Вірить і Любити як,
Та духовно розквітать.
Ми ідем вперед до Цілі,
До Творця ідемо ми,
Рідний Батьку! Наший Боже!
Ти прийми дітей своїх.
Й так вже довго ми блукали,
І не знали – йдем куди.
То ж пусти, Ти нас додому,
Ми до Тебе йдем! Амінь!
1.09.2006р.
Хто я є у цьому світі?
Як повинен жити я?
Як знайти дорогу мушу,
В цьому світі, на землі?
Я заплутався й не знаю –
Де я, хто я, і чому?
Я не знаю, що робити,
Як я маю далі жить?
Кручуся на місці я,
І ходжу по кругу.
Я не можу зрозуміти,
Що Душа говорить.
Розумію, що сам мушу
Розібратися в усьому,
Але хто підскаже – як?
Де шукати правду?
17.09.2006р.
Хто Бог?
Це я, це ти, це всі!
Де Бог?
В мені, в тобі, в усих!
Живе в нас Бог
В усі часи,
У втіленнях усих
Живе в нас Бог.
У серці нашому живе
Та іскорка мала,
Яка Душою зветься –
То є наш Бог!
Із іскри Світло виростає,
Із іскри ми стаєм Богами,
Якщо дійшли до пізнання
Себе у цьому світі.
Стаєм Богами і несем
На землю Світло дуже,
Й стараємось допомогти
Ми людям всим Землі.
Але не хочуть люди чути
Ті поклики із Серця,
Й не хочуть зрозуміть
Вони – Боги!
Хто Бог?
Це я, це ти, це всі!
Де Бог?
В мені, в тобі, в усих!
19.09.2006р.
Не вірять люди у добро,
Не вірять в справедливість,
Не вірять в ніжність, в красоту,
Не вірять у життя без болю.
Не вірять в радість і любов
До ближнього свого,
Не вірять, що так можна
У цьому світі жити.
Де жити можна без насильства,
В добрі зростати і творити,
В любові можна жити,
І в пізнанні життя.
Не вірять люди у прекрасне…
Досить! Треба встати!
Проснутись та іти вперед –
До Цілі! До Святого!
28.09.2006р.
Присвячую Великому Вчителю
Бінат Сергію Герасимовичу
Життя іде, минають роки,
І час прискорює свій рух.
І ми пливем за течією
У хаосі своїх турбот.
Пливем, не знаючи куди,
Живем, не знаючи навіщо,
Живем у темряві душі, -
А де ж Майбутнє Світле?
Аж раптом. Що це? –
Промінчик блиснув світла
Й почав притягувати він
До себе наші душі.
Так Він Світло є!
І випромінює Любов,
І Добротою віє: -
Від Вас Учителе, від Вас!
Для нас Ви є взірець прекрасний,
Для нас Ви Ангол у плоті,
І Ви ведете за собою,
До Світлого і нас усих.
І очі, очі Ваші мудрі,
В яких ми бачимо Всиленну,
Це очі – котрі знають,
Це очі – Мудреця.
І посмішка, як Сонце сяє:
Й освітлює усе навкруг –
Це Будди посмішка:
Це посмішка Добра.
Ви нас навчаєте, як треба,
У цьому світі жити,
І світло як донести –
В Любові та Добрі.
То ж дай, Вам БОГ, здоров я,
Удачі, Радості, Добра,
І дай Вам БОГ наснаги –
На довгії літа!
07.10.2006р.